Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2016 року Справа № 922/4117/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: прокуратури: Кривоклуб Т.В. - ст. прокурор ГПУ, посв. №000762, позивача-1: Рудник Ю.М. - дов. від 30.12.15, позивача-2, відповідача-1: не з'явились, повідомлені належно, відповідача-2: ОСОБА_6 - дов. від 20.11.13,

касаційні скаргиПриватного підприємця ОСОБА_7 та Харківської міської радина постановуХарківського апеляційного господарського суду від 12.11.15 у справі №922/4117/15Господарського судуХарківської областіза позовомЗаступника військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України і Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харковадо1. Харківської міської ради 2. Приватного підприємця ОСОБА_7провизнання недійсним договору

Для розгляду касаційної скарги у цій справі 27.01.16 визначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

Заступник військового прокурора Харківського гарнізону звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова з позовом до Харківської міської ради і Приватного підприємця ОСОБА_7 про визнання недійсним пункту 15.2 додатку 2 рішення Харківської міської ради №1473/14 від 26.02.14; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, укладеного 29.09.14 між відповідачами; та вилучення у Приватного підприємця ОСОБА_7 на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова вказаної земельної ділянки. Прокурор посилався на те, що прийняття оспорюваного рішення в оскарженій частині і передача спірної земельної ділянки відповідачеві-2 в оренду відбулися з порушенням вимог закону та з перевищенням компетенції ради, позаяк спірна земельна ділянка є державною власністю та відноситься до категорії земель оборони і є військовим майном, рішення з відчуження якого приймається виключно Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Проте таке рішення зазначеними уповноваженими органами не приймалося. Оскільки вказане рішення у спірній частині є незаконним, то і договір оренди земельної ділянки, укладений на підставі цього рішення, є таким, що суперечить приписам законодавства та підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка поверненню позивачеві-2. Позов обґрунтований приписами статей 12, 20, 77, 84, 141 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", положеннями Постанови Верховної Ради України від 04.02.94 №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", Постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.95 №18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.02 №1282, пункту 45 Тимчасового положення про порядок отримання в користування земель для потреб Збройних Сил України та основні правила користування ними, затвердженим наказом Міністерства оборони України №483 від 22.12.97.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.09.15 (суддя Лавренюк Т.А.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним пункт 15.2 додатку 2 рішення Харківської міської ради №1473/14 від 26.02.14. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, від 29.09.14, укладений між відповідачами. Вилучено у Приватного підприємця ОСОБА_7 на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Таборова (Лагерна), 2б. Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що Харківська міська рада, приймаючи оспорюване рішення та передаючи в оренду відповідачеві-2 спірну земельну ділянку, вийшла за межі наданих їй законом повноважень, розпорядившись землею державної форми власності, котра відноситься до земель оборони. Отже, суд визнав, що спірне розпорядження прийняте з порушенням вимог закону і з перевищенням компетенції ради. Оскільки вказане рішення є незаконним, то і договір оренди земельної ділянки, укладений на підставі цього рішення, є таким, що суперечить приписам законодавства та підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - вилученню у відповідача-2. При цьому місцевий господарський суд виходив з обставин установлених у справі №5023/4224/12 Господарського суду Харківської області.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.11.15 (судді: Медуниця О.Є., Івакіна В.О., Камишева Л.М.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Приватний підприємець ОСОБА_7 та Харківська міська рада звернулися до Вищого господарського суду України з ідентичними за своїм змістом касаційними скаргами (з урахуванням додаткових пояснень), в яких просять судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржники вказують на порушення судами приписів статті 41 Конституції України, статей 126, 149 Земельного кодексу України, статей 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, статей 42, 35, 38 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статті 20 Закону України "Про державний земельний кадастр", статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 1 Закону України "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", положеннями Постанови Верховної Ради України від 04.02.94 №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", Постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.95 №18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", та незастосування судами приписів статті 106 Цивільного кодексу України, статей 187, 188 Земельного кодексу УРСР від 16.10.1922 року, статті 16 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970 року, статей 7 22 23 70 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 року. Вони не погоджуються з висновками судів щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони та посилаються на те, що така земельна ділянка є комунальною власністю і відноситься до земель житлової та громадської забудови; що вона була сформована і зареєстрована в Державному земельному кадастрі 05.04.12, і це підтверджується витягом з Державного земельного кадастру НОМЕР_2 від 13.02.14, а тому Харківська міська рада правомірно розпорядилася спірною земельною ділянкою. Скаржники також вказують на те, що земельна ділянка надавалася підприємцеві для обслуговування його будівель; що відсутні докази на підтвердження того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони і належить до державної власності та використовувалася позивачами за цільовим призначенням. Викладене, на думку скаржників, свідчить про непорушення прав позивачів оспорюваним рішенням ради і договором. Вони зазначають, що в акті прийому-передачі будівель і споруд, майна товариства мисливських та рибальських господарств Стенд Харківських мисливців "Залютин Яр" від 29.11.00 зазначено площу земельної ділянки у розмірі 25,46 га без визначення її конкретного місця розташування і меж; що військове містечко №258 не було та не є юридичною особою, яке утворено згідно із законодавствам, а тому йому не могла передаватися у користування і земельна ділянка. Водночас, скаржники вважають безпідставним неврахування судами у даному випадку практики Європейського Суду з прав людини та зазначають, що особа не може бути позбавлена майна лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, в такому випадку має місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном" та, відповідно, порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Крім того, вони вважають помилковим посилання судів як на преюдиціальні на обставини установлені рішенням Господарського суду Харківської області у справі №5023/4224/12, оскільки суб'єктний склад справ є різним та зазначене рішення не стосується відповідачів.

Від позивачів відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення учасників процесу, переглянувши матеріали справи і доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами установлено, що 26.02.14 Харківською міською радою було прийнято рішення №1473/14 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд". Відповідно до пункту 15.2 додатку до вказаного рішення Приватному підприємцю ОСОБА_7 надано в оренду строком до 01.02.2039 року земельну ділянку, що належить територіальній громаді м. Харкова (кадастровий номер НОМЕР_1) за рахунок земель житлової та громадської забудови (код класифікації видів цільового призначення - 03.15), площею 5,0394 га, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель стрілецько-стендового комплексу у АДРЕСА_1. Господарські суди також установили, що на виконання зазначеного рішення 29.09.14 між Харківською міською радою орендодавцем і Приватним підприємцем ОСОБА_7 - орендарем був укладений договір оренди землі. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Заступника військового прокурора Харківського гарнізону заявлені в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова до Харківської міської ради і Приватного підприємця ОСОБА_7 про: 1) визнання недійсним пункту 15.2 додатку 2 рішення Харківської міської ради №1473/14 від 26.02.14; 2) визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, укладеного 29.09.14 між відповідачами; 3) вилучення у Приватного підприємця ОСОБА_7 на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова вказаної земельної ділянки. Ухвалюючи рішення у справі господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про обґрунтованість позову. Проте такі висновки судів визнаються передчасними через нез'ясування усіх обставин справи, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору. Згідно з приписами статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (стаття 19 Земельного кодексу України). Згідно з приписами статті 38 названого Кодексу до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом (стаття 77 Земельного кодексу України). Відповідно до приписів статей 83, 84 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У відповідності до приписів статей 79, 791 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Проте, ухвалюючи судові акти у справі, господарський суд першої інстанції, як і апеляційний господарський суд, не досліджував усіх обставин справи у сукупності, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам та доводам сторін, що є суттєвим для правильного вирішення цього спору. Так, задовольняючи позов, господарські суди попередніх інстанцій, дійшли висновку про те, що спірна земельна ділянка є державною власністю та відноситься до земель оборони, оскільки згідно з актом прийому-передачі від 29.11.00 майна товариства мисливських та рибальських господарств стенд Харківських мисливців "Залютин Яр" Харківська КЕЧ разом з будівлями, спорудами і іншим майном прийняла на облік і спірну земельну ділянку. При цьому, в основу таких висновків судів було покладено рішення Господарського суду Харківської області від 02.12.13 у справі №5023/4224/12 за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хантер" і Харківської гарнізонної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, третя особа - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова, про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна цілісного майнового комплексу "Стрілецько-Стендовий комплекс "Залютін Яр" №01-10-2000 від 27.12.00. Втім, ні місцевим господарським судом, ні судом апеляційної інстанції не було враховано, що за приписами статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню лише обставини, які установлені рішенням суду у іншій господарській, цивільній або адміністративній справі, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. У розумінні приписів наведеної норми преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже установлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (у тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Суди не надали оцінки доводам відповідачів про те, що судовим рішенням у справі №5023/4224/12 достеменно не установлені обставини щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони. Водночас, вирішуючи спір, господарські суди не перевірили у повному обсязі доводи відповідачів і про те, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю і відноситься до земель житлової та громадської забудови; що вона була сформована і зареєстрована в Державному земельному кадастрі 05.04.12, і це підтверджується витягом з Державного земельного кадастру НОМЕР_2 від 13.02.14; що на цій земельній ділянці знаходиться належне підприємцеві (відповідачеві-2) нерухоме майно, а отже Харківська міська рада правомірно розпорядилася спірною земельною ділянкою, надавши її в оренду підприємцеві для обслуговування нежитлових будівель. На дослідженні цих обставин відповідачі наголошували упродовж розгляду усього спору. Втім, вказані доводи, як того вимагають приписи статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судами перевірені не були. Не були досліджені у повному обсязі і доводи позивачів, які наводилися при розгляді спору. Отже, для правильного вирішення даного спору, судам необхідно достеменно з'ясувати правовий статус та категорію спірної земельної ділянки, надавши оцінку усім доводам сторін, взявши їх до уваги чи спростувавши такі, і відповідно до встановленого застосувати норми права, які регулюють спірні правовідносини. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Судові рішення у справі цим вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Харківської області, а касаційні скарги задовольняються частково.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.11.15 у справі №922/4117/15 і рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.15 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_7 задовольнити частково.

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець